Легенда "Старенький Хусте"
Старенький Хусте, ти мій батьку-граде…
Легенда
Давно живуть у пам’яті народу
Легенди про прекрасне славне місто,
Про предків, що боролись за свободу,
Із ворогом підступним, ненависним.
Ще бродить дух по Замковій горі
Славетного в віках опришка Пенті.
З гори Чабрин прицілький постріл вів
І ладен був віддать життя щомиті.
Та пам’ять стерти не підвладно часу.
Життя колись тут вирувало всюди.
Для феодала – замок як окраса,
Ярмом тяжким був для простого люду.
Пройшли століття, замок занепав.
І поросли травою древні стіни.
Де грізний володар колись ступав,
Зосталися лише старі руїни.
І часто з висоти старого замку
Милуються хустяни рідним містом,
Стежиною, що йде униз серпанком,
Рікою із чарівним ім’ям Тиса.
Старенький Хусте, ти мій батьку-граде,
Прийшов до нас Ти з сивини віків.
Людей хороших зустрічаєш радо.
І славен подвигом своїх синів.
На вулиці весна кружляє в танці,
Цвітуть дерева, квіти, і кущі.
Який прекрасний, Хусте, ти уранці!
Не менш красивий Ти є і вночі!
І стомленим лягаєш пізно зночі,
І від пташиних мрієш ти пісень.
Від сну тяжіють мудрі сірі очі,
Та завтра буде новий світлий день.
Я знаю: Ти найкраще місто в світі,
Бо тут я народився і живу.
Я вірю: моя зеленокрила мрія
Здійсниться вже не в снах, а наяву.
Ти станеш, Хусте, європейським містом,
Бо ж манить багатьох краса Твоя,
Долина, де нарциси п’янко квітнуть,
Де височіє Замкова гора.
Ерефан Ангеліна, 8-В
